Увійти Зареєструватися

Вхід до Вашої сторінки

Логін
Пароль *
Запам'ятати мене

Бібліотека

5 кроків до миру посильні кожному

Коли розпочалась війна на Сході, я думала про те, що у світі, де багато говорять про сінгулярність, безпілотники та штучний інтелект, не може бути такого, що б і далі конфлікти вирішувались війнами, як і сотні-тисячі років тому. Окрім цього і самі війни еволюціонували. Тепер агресори намагаються контролювати не території, а людей. Найкращий контролер – страх, інструмент – пропаганда. Часто агресор не виступає «попереду війська», а діє підпільно. По світу народжено чимало насильницьких угрупувань з різним доступом до влади та різним статусом. Такі сили провадять боротьбу не напряму з опонентами, а проти мирного населення. Звичайні інструменти миротворчості – переговори, розміщення миротворчого батальйону - втрачають свою ефективність або просто заморожують конфлікт, а не вирішують його. Чи є вихід?
У Львові я спільно з Львівським центром медіації ініціювала створення Клубу Миру, щоб шукати відповідь на це запитання. Перший захід – показ стрічки «Возз’єднання: 10 років після війни» (про фасилітацію діалогу між сербами та албанцями) (партнер показу Український центр Злагоди).
фото1
У фільмі всесвітньо відомий миротворець, багаторазовий номінант Нобелівської премії миру Стейнар Брин пояснює природу насильства. За його словами, мова йде не про те, що окремі люди злі, а про модель поведінки. Це часто приводить до сегрегації (розділення). У сегрегованому суспільстві дозволено існувати паралельним історіям. Жодна зі сторін не зацікавлена знайти справжню правду оскільки, щоб конфлікт продовжувався потрібні конфліктуючі сторони.
 
У всьому світі і в Україні теж причиною конфлікту стає невміння напряму якісно комунікувати одне з одним. «Коли ми розділені – ми мало знаємо про інших людей, а те, що не знаємо – додумуємо, приписуємо їм свої думки, вчинки. Нестача знань дозволяє маніпулювати,» - розповів сербський біженець, конфліктолог Горан Лоянчіч.

Крок 1 . Задавати питання опонентам

 
Стейнар Брин ділиться, що чимало років чув багато паралельних історій і просто пропонував учасникам діалогів почати задавати питання одне одному. Фасилітатор діалогу наголошує, що суть переговорів – зайняти позицію і захищати її, не рухатися, а от суть діалогу – в русі, у можливості змінювати свою думку.

фото2

У діалозі люди починають ділитись особистими історіями, а не кліше зі ЗМІ, позиціями чи інформацією почутою з інших джерел. Збирати дві сторони конфлікту, щоб почути одне одного – ефективний спосіб боротьби з пропагандою.

Під час Євромайдану кілька телеканалів намагались розрухати комунікацію Сходу і Заходу, аби пропаганда не була дієвою. Мешканців Донецька, Луганська привозили на Майдан і просили спілкуватись з мітингувальниками, задавати питання. І це мало ефект – упереджено налаштовані люди, котрі тримались за свою позицію, починали сумніватись та роздумувати.

Крок 2. Брати відповідальність

Конфлікти можна вирішувати з позиції сили чи влади, можна – з позиції законів чи суспільних норм, але дедалі вагомішими стають методи альтернативного вирішення конфліктів - медіація, діалоги, ненасильницька комунікація, форум-театри, живі бібліотеки. Ідея у тому, аби побачити у кожному не ярлик, не правило, а ЛЮДИНУ з її задоволеними чи незадоволеними потребами (у безпеці, у повазі, у підтримці..), що стоять за її позицією. Такі способи вирішення конфліктів не шукають винного, як суд, а говорять про відповідальність; дають змогу учасникам помінятись ролями, не мусолять минуле, а, проговоривши досвід, думають про те, як жити у майбутньому. І мова іде не про схвалення, а про розуміння причини скоєного. Прощення – це не змирення з чиєюсь поведінкою, це звільнення від енергії злості.

В одному з інтерв’ю Горан Лоянчіч розповів про свій досвід роботи з людьми, які втратили на війні все. Наприклад, на одному з семінарів була жінка з Косово. Сербські військові вбили всіх її рідних. Її залишили в живих зі словами: «Жива вона буде страждати сильніше, ніж мертва». Вона приїхала на діалог, сиділа в одному залі з людьми з Белграда. І в самому кінці сказала: «Мої батьки говорили, що є хороші і погані люди. І коли зі мною трапилася ця біда, я почала ненавидіти всіх сербів. Всіх. Не тільки тих, хто це зі мною зробив, хоча і розуміла, що це - неправильно. Але зараз я зустріла сербів і бачу, вірю, що їх біль такий схожий на мій. Я відчуваю, що повертаюся до себе і можу відчувати себе живою».

Крок 3. Створювати рішення

У конфліктах можна конкурувати, пристосовуватись чи шукати компроміс, але по справжньому задоволені усі будуть лише знайшовши win-win (коли обоє виграють). Як його знайти? Коли з позицій кожного зі сторін «я хочу те», а «я не хочу те» переходять до того, яка потреба стоїть за цим, які цінності рухають людиною.

На одному з моїх тренінгів я спостерігала спілкування двох жінок. Одна виїхала з Донбасу на початку війни і тепер очолює спільноту внутрішньо переселених осіб на Заході України. Друга - галичанки, родина якої була вимушено переселена під час операції «Вісла», а потім ще багато років потерпала за свою любов до української культури. Тригером (подразником) для суперечки стала мова. Галичанка обурювалась, чому мешканка Донецька, приїхавши у Львів, не бажає розмовляти українською. Донеччанка, як виявилась, до цього дня не вірила у те, що когось на Галичині обмежували за національною ознакою. Те, що вона втратила все за прихильність до української влади, вважала більш важливим доказом патріотизму, а ніж мова спілкування.

У ході розмови з’ясувалось, що жінка зі Сходу мала потребу у прийнятті, у визнанні того, що вона зростала в іншій культурі. Вона бажала природнього процесу пізнання української культури, без змушення. Вона розповіла, що знає українську, але швидко ще не говорить, любить українську культуру і тому обрала місто Західної України для того, щоб тут починати все з нуля. Вона розповіла про ті випробування і втрати, які пройшла через те, що не піддалась пропаганді і виїхала.

Галичанка, у свою чергу, розповіла про тяжку долю дідуся-лемка, гоніння родини за «націоналізм», і як вона маленькою це переживала. Раптом, в обох жінок виявилось щось спільне – вимушене переселення. Врешті, мова уже перестала мати значення, вони були сповнені емпатії одна до одної. Результатом цього діалогу стала організація культурного фесту для ВПО та місцевих мешканців.
Спільні інтереси дають змогу будувати майбутнє. Коли вдається спускатись до потреб/цінностей людей, ми переходимо від категорія споживацтва – позицій, до категорій творчості – генерування рішень.

Ніколи суддя чи арбітр ззовні не знають суть проблеми так, як її учасники. Відтак, лише почувши один одного сторони конфлікту зможуть самі прийняти своє унікальне рішення з яким будуть згідні, яке обоє будуть вважати справедливим і яке виконуватимуть.

Крок 4. Критичне мислення

Для того, щоб не бути використаним у чиїхось бізнес чи політичних інтересах, важливо думати своєю головою та критично сприймати інформацію. Пригадую, коли екскалація конфлікту між командою Кучми та тими, хто вийшов на Майдан зростала – у ЗМІ часто говорили про те, що на Сході України люди не мають доступу до опозиційних каналів. Але інша правда була у тому, що навіть, якщо вони і мали доступ – вони дивились ті новини, які відповідали їх переконанням, слухати те, що хотіли чути. Точно так само відбувалось і у Криму. Маючи змогу дивитись українські телеканали, перепровіряти інформацію через Інтернет – чи справді Європа така, як розповідають російські ЗМІ - люди хотіли вірити у те, у що вже раніше вірили. Людям страшно почути думку іншої людини, адже тоді, можливо, доведеться змінити свою, або відчути, що помилявся або був неправдиво поінформований. Також страшно думати по іншому, а ніж всі, хто тебе оточують.  

Крок 5. Усвідомлене життя

«Мир у світі починається з миру у собі». Ці слова Далай Лами стали для мене відповіддю про те, що я можу зробити для миру у своїй країні. Єдиний спосіб змінити світ – змінити себе. Діяти не за заданим шаблоном, а думати, сумніватись, задавати питання і шукати відповіді. Мир починається з миру в школах, родинах, у порозумінні між органами влади та громадськими активістами, між внутрішньо переселеними особами та місцевими мешканцями. Це вакцина від інформаційних маніпуляцій, єднання навколо конструктивних ідей, фундамент для ефективних рішень.

фото 3

Одним з гостей проекту, який я вела, був економіст Олександр Пасхавер. За його словами, ознакою реалізації українських реформ стає зріст конфліктності в суспільстві. Відтак, вчити давати собі раду з конфліктами, перетворювати їх у нові рішення, вчити розуміти себе та інших у конфлікті – нині важливі навички і, навчаючи цього, я роблю свій внесок у мир.

Для мене, медіація, фасилітація діалогів – це «зброя» майбутнього. Зброя – яка рятує життя, стосунки, суспільство. Це повертає людину до неї самої, вчить їй самій бути господарем свого життя і діяти та говорити вдумливо, вчить емпатії до інших, довірі, налаштовує на співпрацю. Медіація – це про цінності свободи і відповідальності, про цінність людини, а не правил чи системи. Зброя, яку винайшли Ісус, Махатма Ганді, Нельсон Мандела і мали успіх.
 
За деталями пишіть на електронну пошту: speka@ukr.net