Увійти Зареєструватися

Вхід до Вашої сторінки

Логін
Пароль *
Запам'ятати мене

Бібліотека

УКРАЇНСЬКА ФІЛАНТРОПІЯ: ТРАДИЦІЇ І РЕАЛІЇ

Неприбуткова організація як поняття з’явилось в країнах пост-комуністичного блоку зовсім нещодавно.  Спостерігаючи ріст кількості незалежних об’єднань громадян в кінці 80-х на початку 90-х років наші західні колеги дали визначення їм неприбутковий сектор, хоч про їх роль в економіці соціального захисту, з якою, власне, й пов’язаний сам термін “неприбутковий”, було ще рано говорити.  Неприбуткові організації привернули до себе увагу завдяки своїй практиці захисту елементарних громадянських, політичних свобід та прав людини, виплеснутій в шалений зріст громадських рухів та організацій.  Наслідком вияву громадянської ініціативи став вплив громадських організацій на політичні трансформації України та її рух до ринкової економіки.

Економічна криза та відносна політична стабілізація в Україні стали переломними віхами в роботі неприбуткових організацій.  Більшість з них визначила соціальний захист своїм головним завданням.  Відданість цій справі свідчить про властивість неприбуткових організацій реагувати на зміни в державній політиці та потребах суспільства, а саме на те, що держава поступово складає з себе обов’язки гаранта соціального добробуту.  Таким чином, неприбуткові організації теоретично можуть створити альтернативу історичнїй моделі державного соціального захисту в Україні.

Хоч держава й скорочує розмір втручання в соціальному секторі та обсяг соціальних витрат, неприбуткові організації не є альтернативою в очах офіційних діячів.  Держава не хоче втрачати монополію надавача соціальних послуг (мається на увазі і освіта, медичне обслуговування, соціальний захист, та ін.) в основному, з-за небажання втратити вплив на розподіл соціальних пільг.  Формально для реалізації приватної ініціативи в цій сфері не існує ніяких стимулів.  Це можна пояснити історично складеною системою державного патерналізму, який був найбільше видимим в роки комуністичного панування в Україні.  І знову, неприбуткові організації зможуть виконати тут ще одну свою функцію - це покласти початок новому демократичному простору в наданні колективних послуг з опорою на ринкові механізми, приватну та колективну відповідальність, благодійництво та добровільну допомогу.

Ця стаття не ставить своїм завданням висвітлити необхідність упровадження американської чи ще якоїсь моделі суспільного розвитку як панацею для досягнення загального добробуту в Україні.  В цій роботі я хочу підкреслити, що приватна ініціатива є органічним елементом суспільства, що здатна сама створити належні моделі та інституції.  І модель приватно-громадського партнерства, яка інституйована в вигляді неприбуткових організацій в США, благодійних товариств та фондів у Англії чи соціальних кооперативів в Італії, і т.д., має бути напрацьована з урахуванням місцевих ресурсів та можливостей вдовольнити очікування українських громадян, що виникли з відродженням громадянського суспільства через неприбуткові організації.

В статті використано ряд понять і термінів, які ще тільки проторюють шляхи та виборюють право на життя в скарбниці нашої мови, власне, це і є віддзеркаленням права на виживання тих процесів, які вони відображують.  По-перше, “неприбуткова організація” - термін вживаний тільки в колах тих, хто має до них безпосереднє відношення, який означає організацію, яка слугує загально-визначеним суспільним цілям, є приватною за своїм характером управління, та не ставить за мету безпосереднє збагачення своїх засновників.  До цієї категорії в Україні можна віднести і частину громадських організацій, а також організації, що були створені згідно іншим законам, тому що єдиного закону, який би визначав цю категорію організацій поки що немає.  По-друге, “філантропія” - як одна з рушійних сил участі громадян в житті суспільства, що виявляється в наданні ними часу, коштів та знань без очікування матеріальної винагороди.  “Соціальний добробут” - як головне завдання діяльності, що спрямована на задоволення базових потреб людини, і “приватно-громадське партнерство” - як найефективніший для демократії механізм поєднання індивідуальних філантропічних намірів з потребами суспільства загалом.

Для того, щоб зрозуміти процеси, які впливають на життєдайність цих понять в Україні, потрібно охопити не тільки сьогодення, а й зрозуміти суть українського соціуму як головного середовища існування цих інституцій та процесів, а також прослідкувати за історичними чинниками, які обмежували або сприяли їх розвитку.

Публікація повністю в додатку

Вкладення:
Скачати цей файл (Ukr-phil.pdf)Ukr-phil.pdf[ ]342 Кб